Не маймо великого довір'я до нашої пам'яті. Вона так само носить на собі тавро безволі, як і багато інших складників нашого духовного єства. Тому варто дещо нагадати.
Послухаймо, що оповідав згаслим, безбарвним голосом втікач із затиснутої в обценьки зорганізованого голоду України. Дещо з того було записане, дещо навіть друковане. Зрештою все було "відоме", хоч зовсім "неусвідомлене".
"Всі дороги, що вели до міста, засіяні були трупами. Трупи лежали тижнями непоховані, їх жерли хробаки, ворони й здичавілі пси... До міст доходили найдужчі, але, дійшовши, лягали на брук, щоби більше не встати. Всі залізничні станції, всі містечка й міста України були засіяні людьми, що лежали на землі. Вони спочатку пробували сидіти, витягаючи руку по милостиню, але потім сили їх покидали, вони лягали з витягнутою рукою і от - тіла їх починали набрякати й набирати іншої барви... Але смерть приходила не скоро. Вони конали тижнями без ніякої опіки в калюжі власних викидів... Шкіра на їхніх набряклих ногах репалася на сонці, з ран сочилася вода, і латки живого м'яса густо обсідали мухи.
Мешканці міст ставилися до того байдуже, проходили, дивлячись на це як на річ нормальну або стараючись не дивитися. У міських садах грала музика, театр і кіна були повні, хідниками спацірувала публіка, тут же повз конаючих і трупів".
Так. Все те відоме, все знане. Проклятий релятивізм психіки сучасної людини, що до всього звикає. Але було в описі чужинця й таке, що стрясло цілою істотою і гострим, як вогонь, ножем прорізало пам'ять назавше. Це - образ дитини, що сиділа біля трупа матері при дорозі й широко розкритими волошковими очима, в яких стояв німий запит, дивилася то на матір, то на світ, не розуміючи, що сталося. "Тих волошкових очей української дитини не можу забути", - казав пергаментовий чужинець, і в його згаслім, безбарвнім голосі затремтіла несподівана струна, а в, здавалось, мертвих очах пробігла іскра.
Описувати зі слів чужинця той образ? Пригадувати його слова? Пробувати самому "малювати"? Даремний і блюзнірський труд. Зусилля шекспірів усього світу були б безсилі й марні.
"Діти вмирають з голоду особливо. Спочатку плачуть, потім затихають і хутко старіються. Роки призначеного їм життя проходять немов миттю. Очі їх, величезні очі, дивляться на світ, як очі старого, що вже збагнули всю правду, вірніш, неправду життя. Жах війни - ніщо порівняно з очима дитини, що конає з голоду. Йдеш повз них, що лежать на вулиці, біля плоту, під муром, а очі дітей протинають тебе наскрізь. Вони сповнені тихим здивуванням: йде людина, а не вмирає. Значить, один з тих, що на них батьки вказують, як на причину їх смерті. І коли вогник життя, ледве тліючи в них, нарешті догоряє, вони лягають, як лягли увечері, заколисувані голосом матері чи старшої сестри, і засипляють вічним сном".
Про великі волошкові очі українських дітей 1931-1934 нагадую не для зайвих зітхань, не для завжди охочих литися традиційних сліз, врешті, не для солодкавого болю моральної імпотенції й моральної розпусти. Всього того ми мали досить. Аж занадто. Про великі волошкові очі зеленцем зрізаних квітів України нагадую передовсім для того, щоб укріпити нашу традиційно слабу пам'ять. Щоби при першій-ліпшій нагоді ця дірява пам'ять не махнула вишиваним рукавом - "нехай собі", і не почала співати на дуже знайомий мотив.
1935 р. Євген Маланюк
Тобто, я взяла в неї почитати 3 зразу, а потім вона десь щезла – телефон в мене загубився, вона мені не передзвонила. Ну, і, власне, так вони в мене і залишися.
Список вкраденого:
История Древнего мира
Етнография
Ростан. П"єси
Блок. Вірші
Дікенс. Посмертні записки Піквікського клубу.
(Женька, якщо ти побачиш це - подзвони мені, я віддам).
А в мене теж книжки дехто тю-тю. Я досі жмуся.
МОЯ СВОБОДА
Свободу не втікати з бою,
Свободу чесності в бою,
Любити те, що сам люблю,
А не підказане тобою,
Свободу за любов мою
Хоч і накласти головою,
А бути все ж самим собою, —
Не проміняю на твою,
Ліврейську, жебрану, ледачу,
Вертку, заляпану, як здачу,
Свободу хама й холуя.
Несу свободу в суд, за грати,
Мою від мене не забрати —
І здохну, а вона — моя.
Хороший фільм, можливо найкращий з сучасних російських. Хоча я їх бачила не дуже багато. (але не шедевр).
Єгипет часів фараонів - де фараон живий бог і все суспільство це саме так і приймає. Роби що хочешь, керуйся якими хочешь причинами і звивами особистості - всі покірні. При чому, ця покірність фараону має виразні аналогії на Сталіна. А на Єгипет є натяк в побудованому білому палаці - без вікон і з предовгими сходами (щось середнє між сходами палацу Хатсепсут і пірамідами майа).
Філіп - чистий, значний, страдаючий, красномовний в своїй мовчанці, інфантильний і егоістичний. Напевно, це неправильно вважати Філіпа егоістом, але мені чомусь так вважається. Бо поставили тебе митрополитом - захищай свою паству, а не тільки свою совість. Може, це і є російське православ"я? Він не антагоніст царю - просто верховний жрець богів в т.ч. і живого бога - фараона.
Он блатной, урка. И жизненная философия такая же: "тебя не ипут - ты не подмахивай", "сдохни ты сегодня - я завтра", "кинуть лоха" и т.д. и т.п.
зможуть побачити стрічку Сергія Буковського "ЖИВІ"!
Запрошуються всі бажаючі!
Показ відбудеться в кінозалі за адресою:
вул.Васильківська,3,
(поряд з Голосієвською площею)
Збори на місці о 19.00
детальну інформацію з приводу заходу можна буде дістати
за тел: 063-569-21-23
e-mail: topsecretcinema@gmail.com
http://lisichka-ua.livejournal.com/3018
Картина “«Живі” на думку Сергія Плохія, професора історії України Гарвардського університету, – це найкращий документальний фільм з історії України, який мені довелося коли-небудь бачити. Автори фільму досягли того, чого не вдалося вповні зробити нікому до них: поєднати правду історичного факту із правдою емоційного переживання та представити українську історію у контексті історії світової. Те, що вийшло – це не тільки пам`ятник загиблим та уклін живим, але й сповнене почуття та гідности послання нащадкам, – сказав професор.
У фільмі Буковського дві субтельно поєднані сюжетні лінії. Одну можна назвати детективною, другу – історично-психологічною. Глядач поринає в захопливу, таємничу й трагічну історію життя валійського журналіста Ґарета Джоунза, чи не єдиного міжнародного автора, який мотивований власним ідеалізмом і журналістською чесністю ризикує життям, порушує заборону НКВД і пішки йде ураженими Голодомором українськими селами, щоб потім розказати світові про побачене.
фільм до сих пір не показували на українському телебаченні чи в кінопрокаті.
Його також неможливо купити на компакт-диску.
«Живі» нагороджено «Срібним абрикосом» на Єреванському МКФ, «Ґран-прі Женева-2009» Міжнародного форуму MЕDIAS «Північ-Південь» у Женевi, спеціальним призом журі Міжнародного фестивалю артхаузного фільму в Батумі (Грузія), а нещодавно також включено до офіційної програми МКФ «Камерімидж» у Лодзі (Польща), 28 листопада–5 грудня, 2009 та MКФ “Тисяча один”, Стамбул (Туреччина), грудень.
http://culture.unian.net/ukr/detail/187
--------------------------------
ДО речі, саме в рамках цих компаній гоніння на національності були розстріляні в урочищі Сандормох 1111 в"язнів, серед яких 175 діячів української науки і культури. Її цвіт і гордість.
Рідкісне, можно сказати термоядерне фуфло.
(вважалося, що Софія побудована Ярославом Мудрим , дата завершення будівництва 1037 рік. А за новим відкриттям виявляється, що будувався храм Софії Володимиром Великим і добудовувався Ярославом на 26 років раніше).
http://www.day.kiev.ua/283301/
http://www.dt.ua/3000/3100/61572/
http://www.utro.ru/news/2009/11/11/85177
А хоч би колись до нас дійшла ця західно-українська мода ввічлива форма :Пан, Пані.
Здається, ця четвірка артистів була останньою супер-популярною групою з радянського кіно з повним набором живих учасників.
Чи це в рамках боротьби за Сєвєрний Поток - трішки покидати грязюкою в конкурента: "Ви же відітє, Украіна ненадьожна, щас газ как начньот варавать, ви как начньоте мьорзнуть! Бєрітє лучше надьожний Сєвєрний Поток, бєрітє пака нє падаражало".
А потім, щоб продемонструвати, що Росія ого-го який надьожний партньор торговий, і який Сєвєрний Поток вигідний, показатєльно йопнуло учєбним ядєрним ударом по тім, хто носом крутить в сомнєніях - по Польщі.
Теж хочеться подалі - у замок з веселими друзями, вином і фривольними розповідями..
